Коректор сміялася над цим оповіданням всі ті три рази, що вичітувала його. Бажаю і вам такого ж задоволення! Тим паче, що це – авторська редакція оповідання, не скорочена.

От ви думаєте, що таке село? Корови, багнюка і музика 20-річної давнини в старому клубі… Не знаю, може, десь воно і так, але тільки не в нашій Вільшані! Тут вже всі-всі дороги заасфальтовано. Корови тепер ними ступають від самого лугу так поважно... І вигляд у них майже міський. І в клубі нашому, до речі, найновіші хіти грають. Щоправда, я туди ще не ходжу, бо туди тільки з 10 класу пускають…
Та й окрім клубу в нас є розваги! В кожного телевізор показує щонайменше 16 каналів, у багатьох є ігрові приставки, декому комп’ютери купили! А Петькові навіть Інтернет провели! Тепер він завантажує найновіші ігри та й узагалі в курсі всіх подій.
Сьогодні на перерві Петько знову став розповідати про дива світу.
– Вчені віднайшли найбільші сліди динозавра! Один відбиток півтора метри діаметром! Ось подивіться на мене. Мій ріст – мер п’ятдесят.
– Справді… якби ти ліг, а на тебе той динозавр наступив, то тебе й не видно було б!
Все погодилися і стали далі слухати. Петько продовжував.
– А ще змайстрували вентилятор, в якому нічого не крутиться.
Ну, цей винахід нам не дуже сподобався. Що ж це за вентилятор, в якому навіть папірцем по лопатях кумедно не пошарудиш?! А Петько вів далі.
– У Франції флешмоб влаштували. По всьому Інтернету розголос іде. Фоток повно!
– Петько, а що то воно – флешмоб? Свято якесь?
– Та ні. Це ніби гра. Хтось розміщує на веб-сторінці…
– Де-де?
– Ну це сторінка така в Інтернеті. Там можна про все написати, фотографії вивісити і друзям посилання давати, щоб всі подивитися могли! Так от, на якійсь сторінці хтось пише об’яву: «Такого числа, о такій годині в такому місці відбудеться флешмоб. Хто бажає, може приходити. В зазначений час всі одночасно мають всі мають щось зробити, а потім розійтися, ні з ким не розмовляючи». Це роблять зовсім незнайомі між собою люди.
– Тю! Вони що, дурні?! Для чого це?
– Щоб людей здивувати! Уяви, які будуть обличчя, якщо ми раптом на вулиці одночасно почнемо рухатися, наче роботи, а рівно через 3 хвилини розійдемося, ніби й не було нічого?
– Справді, смішно було б! – погодилися.
– А давайте спробуємо! – раптом запропонував Іван.
( Читатиму ще! )